Стихи на украинском: Киев (Київ)

Колись давно столицю заснували
Кий, Щек, Хорив та Либідь, їх сестра.
Мій, Києве, ти місто старовинне,
Краси утілення та вічного добра.

Тече Дніпро. Колись у його водах
Князь Володимир хрещення прийняв.
Він дбав про долю рідної країни,
Вчив грамоти та храми будував.

Ось пам’ятник Хмельницькому Богдану,
Цей гетьман для людей героєм став:
Походи він очолював козацькі,
Й про незалежність України дбав.

Ось Києво-Печерська Лавра стала,
Це пам’ятка духовності, тепла.
Попросимо усі, щоб Божа Матір
І нас, і Україну берегла.

У часи війни героєм став наш Київ,
Його ми ворогам не віддали,
І ми в музеї під відкритим небом
Згадаємо славетні ті бої.

Малята люблять своє рідне місто:
Тут цирк, театр дитячий, зоопарк,
Фунікульор, майданчики для ігор,
Тут з каруселями й гойдалками парк.

Так хочеться, щоб кожен з вас побачив
Красу столиці у весняний час.
Коли каштанами Хрещатик розцвітає,
До Києва запрошуємо вас!
Ю. Турчина

***

Київ Київ-місто історичне,
Йому вже багато літ.
А воно красиве, вічне,
Навесні каштанів цвіт.
З нього почалась держава
У прадавні ще часи …
В ньому наша міць і слава,
В ньому предків голоси.

Столиця нашої Вкраїни,
Найкраще місто на землі.
Тут бігають швидкі машини,
Пливуть по річці кораблі.
Мости два берега з’єднали
І котить хвилі вдаль Дніпро…
Ще наші пращури подбали,
Щоб оселилось тут добро.
Стрункі тополі і каштани,
Та квіти різні запашні –
Щоденно трудяться кияни,
Щоб в радощах спливали дні.
Ми любимо футбол і співи,
Брати Клички живуть у нас,
А мрії про космічні ниви,
Ведуть дітей до школи, в клас.
Ми будем вчити всі науки,
Які потрібні для життя,
Щоб молоді умілі руки
Творили краще майбуття.
Тетяна Худолій

Чудовий день. Ясна пора.
Легенький вітерець повіяв.
На кручах сивого Дніпра
Стоїть столиця наша – Київ.

Квітує свічками каштан,
На храмах грає позолота.
Ось Володимир, ось Богдан,
Он сяють золоті ворота.

Летить у небі голуб-птах,
Над ними хмарки, немов пір’їни.
Й тріпоче синьо-жовтий стяг,
Як вільне серце України.
Анатолій Камінчук

***

Я виросла у Київській Венеції.
Цвіли у нас під вікнами акації.
А повінь прибувала по інерції
і заливала всі комунікації.
Гойдалися причали і привози.
Світилися кіоски, мов кіотики.
А повінь заливала верболози
по саме небо і по самі котики.
О, як було нам весело, як весело!
Жили ми на горищах і терасах.
Усе махало крилами і веслами,
і кози скубли сіно на баркасах.
І на човнах, залитими кварталами,
коли ми поверталися зі школи,
дзвеніли сміхом, сонцем і гітарами
балкончиків причалені гондоли.
І слухав місяць золотистим вухом
страшні легенди про князів і ханів.
І пропливав старий рибалка Трухан.
Труханів острів… острів Тугорханів…
А потім бомби влучили у спокій.
Чорніли крокв обвуглені трапеції.
А потім повінь позмивала попіл
моєї дерев’яної Венеції.
Ліна Костенко

Київ — серце України
І найстарше місто в світі,
Хоч пройшов усякі зміни,
Гарний весь — в зимі і в літі.
Там церкви золотобанні,
А в них дзвони міднокуті,
Як задзвонять на світанні,
В Україні всім їх чути.
Коло Києва чи Львова,
Куди піду — гарно всюди,
Куди ступлю — рідна мова,
Де погляну — рідні люди.
Працьовиті підгірянці,
Як вогонь, палкі гуцули,
І сміливії кубанці,
Що ще січень не забули.
І розважні подоляни,
І полтавці — солов'ї,
Бойки, лемки, волиняни —
Все ото брати мої.
Р. Купчинський

Наш Хрещатик славний
Урочисто вбраний:
Зацвіли каштани,
Громонять фонтани.
І машини крутять шини
Без упину, без упину…
Виринають пішоходи
Із підземних переходів:
Всі такі величні,
Всі такі столичні.
Місто Київ молодіє
І хрещатиком радіє.
Ганна Чубач

Наш Київ розіслався
На горах над Дніпром,
Садами заквітчався,
Мов дівчина вінком.
Його побудували
Брати, батьки, діди.
І славно захищали
Від лютої біди...
М. Рильський

Над Дніпром широким, вільним,
Де луги й степи цвіли,
Наші прадіди поляни
Оселились і жили.
Хлібороб робив у полі,
Пас пастух корів, овець,
З луком, з стрілами гнучкими
По лісах ходив ловець.
Пишно квітла Україна,
Повна всякого добра.
Як в раю, жили поляни
Понад хвилями Дніпра.
Все своє вони любили,
Шанували і чуже,
Хай, мовляв, Перун і Волос
Всіх від лиха стереже.
А коли сусід лінивий
Заздрив силі багача,
Вміли наші показати
Обосічного меча.
І віки нога ворожа
Не ступала на наш лан.
Всі сусіди шанували
І боялися полян.
...Де стоїть тепер наш Київ,
Там була сама гора,
Жив там першим Кий з Хоривом,
Щек та Лебідь — їх сестра.
Над самим Дніпром на горах,
Огороджений з боків
Ровом, мурами, валами,
Київ виріс і розцвів.
На сторожі коло його,
Наче батько, став Дніпро,
Наче батько сину, ніс він
З півдня й півночі добро.
І здавалось, Україна
Буде квітнути віки,
І здавалось, всі народи
Їй сплітатимуть вінки.
О. Олесь

Ночі солов’їнії, ночі весняні,
Доли подніпровські наснились мені.
Знову цвітуть каштани,
Хвиля дніпровська б’є.
Молодість мила, – ти щастя моє.
Далі неозорії, київські сади,–
Друже незабутній, ти прийдеш сюди.
Знову цвітуть каштани,
Хвиля дніпровська б’є.
Молодість мила, – ти щастя моє.
Стежки і доріженьки ген лягли у даль.
В парі ми любилися, серденьку жаль.
Знову цвітуть каштани,
Хвиля дніпровська б’є.
Молодість мила, – ти щастя моє.
Нам би ще зустрітися в солов’їну ніч.
Теплі зорі київські сяяли б довіч.
Знову цвітуть каштани,
Хвиля дніпровська б’є.
Андрій Малишко

Білі каштани,
Світлі огні,
Де б не бував я, -
Любі мені.
Київські ночі,
Зустрічі в саду -
В серці, куди не піду.
Гори високі,
Синь дніпрова,
Молодість наша
Вічно жива.
Київські ночі,
Зустрічі в саду -
В серці, куди не піду
Ми покохались
Там, де дуби,
В київськім небі
Два голуби
Кружать, здіймають
Крилоньки свої,
Наче ми в парі, в сім'ї.
Так воно стане,
Так воно є. ...
Білі каштани,
Щастя моє.
Рідна столице.-
Ти моя весна,
Світла, погожа, ясна.
Київські ночі,
Зустрічі в саду -
В серці, куди не піду.
Андрій Малишко

Над Києвом сонце липневе блищить.
Тролейбус по вулиці Леніна мчить,
а в цьому тролейбусі їдемо ми,—
звичайно, із мамою, а не самі.
Зі мною улюблена лялька моя
у платті новому, в такому ж, як я.
А брат мій везе корабель з мотузком
і, мабуть, вважає себе моряком!
Ми швидко мчимо, обганяєм людей,
в вікно поглядаєм на стрічних дітей:
напевно, не знає ота дітвора,
що ми поспішаєм на берег Дніпра!
Обабіч каштани високі й стрункі
розкинули широко пишні гілки.
Тролейбус ліворуч звертає за ріг:
розлогий Хрещатик попереду ліг.
У вікнах будинків поблискує скло,
торік ще будинків оцих не було...
— Ну й гарні будинки!
На дах би я зліз —
з десятого поверху глянув би вниз!..
Хороший наш Київ, веселий такий!
І любо нам їхать в машині швидкій.
Та ось і зупинка. Виходьте, пора!
Скоріше, скоріше ходім до Дніпра!
Наталя Забіла

Київ-місто історичне,
Йому вже багато літ.
А воно красиве, вічне,
Навесні каштанів цвіт.
З нього почалась держава
У прадавні ще часи ...
В ньому наша міць і слава,
В ньому предків голоси.

Біла хмарка тане,
Сонячна пора,
Зацвіли каштани
Біля круч Дніпра.

Теплий вітер віє,
Пахощі весни,
По Дніпру на Київ
Попливли човни.

Синя хвиля грає
Радісний мотив,
Київ зустрічає
Друзів всіх своїх.

Сонце мружить вії,
Нас віта добром.
Це-мій рідний Київ,
Красень над Дніпром.

Оболонь – це історичне місце,
Де простору було багато,
І для зайців і для лисиці,
І де мисливці полювали.

Оболонь в озерах і ставках,
Водою чистою іскриста.
Прозорою була вода,
А в ній лілей, як білого намиста.

Та ось цивілізація прийшла
Домівки різні, школи принесла.
Ми народились тут і живемо,
Вчимось у школі, ростемо.

І наша Оболонь нам рідна:
Усього тут вже є багато.
І наш район – це ціле місто,
І жити в ньому свято.

У свiтi багато красивих столиць
З мiльйонами добрих, вiдкритих облич,
Та кращих за Київ у свiтi нема
Чи лiто надворi, чи бiла зима.
Хай завжди квiтує i радує нас
Це мiсто, якому пiдвладний i час,
Столицi преславнiй Вкраїни - Руси
Ти сили i душу свою вiддаси.
Вкраїнцiв мiльйони - столиця одна,
Сумна нехай доля її омина,
Де б нам не прийшлося у свiтi пожить
Ми будемо вiчно наш Київ любить.
В далеких країнах ми всi земляки,
До Києва їдем завжди залюбки,
Сльоза виступає у нас на очах
Як бачимо Київ, що нас зустрiча.
Георгій Грищенко

Я подумки вертаюся туди,
Де виросла… І серцем, і душею
Молюся, Боже… З рідною землею
Єднаюсь, проростаючи з води.
Прийти напитися з колонки,
Якої тут давно нема…
Дзвенить у серці – срібно й тонко –
Дитинства спогад… Я – сама.
Будинку нашого – немає,
Асфальт розтрісканий лежить…
Новітня музика лунає…
Летять хмарини у блакить.
Усе знайоме тут – до болю…
Квітують липи і жасмін…
На все твоя, о Боже, воля…
Низький, Подоле мій, уклін!
Вікторія Івченко

***

На схилах Дніпрових
Блищить куполами
Соборів чудових,
Шумує гаями
Наш Київ столичний,
Красивий і вічний.
Гостинні кияни
Закохані в місто,
В Хрещатик й каштани,
Фонтану намисто,
В Дніпровії кручі,
Зелені й співучі.
Нам випало щастя
У Києві жити,
І може нам вдасться
Ще кращим зробити
Це місто чудове,
Це місто святкове.
Найкращою в світі
Ми зробим столицю
І врешті у сіті
Ми зловимо птицю
Вкраїнського щастя,
Хай вдача додасться!
Георгій Грищенко

***

Зацвіли каштани у моєму місті, золотистим цвітом зарясніли в листі.
Цвіт такий хороший, аж вбирає очі, зацвіли каштани вчора опівночі.
А під ними ходять вулицею люди. Зацвіли каштани тут і там, усюди.
Холодку багато, пахощів багато. У моєму місті гарно, як на свято.
Марія Познанська

Києве золотоверхий !
Знову я до тебе йду.
Ти красивий і безсмертний,
Понад все тебе люблю !
Ти - столиця стародавня,
Батько українських міст.
Ти є гордість наша славна,
Я ж - закоханий твій гість.
Я люблю твої собори
На дніпровських берегах
І ті вулички просторі,
Що оспівані в піснях.
Я люблю також безмірно
Синє радісне Дніпро,
І люблю з легеньким вітром
Покататися в метро.
Ще люблю я погуляти
Та послухати вірші
Про чарівний твій Хрещатик,
Що сіяє уночі.
Києве мій любий, рідний !
В серці я тебе ношу !
Вхід у місто всім свобідний,
Тож не раз я ще прийду !
Bogdan Brezden

***

Чарівне місто моє Київ
Яке прекрасне ти в цвіту!
Напевно, кожен в світі мріє
Твою побачити весну.
Твої Хрещатиком каштани,
Твої затоки на Дніпрі,
І на печерських схилах храми,
Чарівні, наче увісні.